Вело-подорож "Луцьк-Олика-Базальтове-Костопіль"

Вже минуло майже цілих 3 роки від першої вело-подорожі по Карпатах, після котрої ми з друзями так і не здійснювали ніяких вело-мандрівок, не рахуючи 1-2 годинні велопробіги околицями Луцького району. Душа бажала подорожі, так-як в рідних Карпатах і досі на вихідних нещадно дощить, я подумував про дві подорожі. Точніше про два маршрути:

1. Луцьк-Тараканів-Луцьк
2. Луцьк-Базальтове-Луцьк

Останній мені подобався більше, так як давно вже я хотів оглянути затоплений кар'єр у Базальтовому, колись проїздили поряд автівкою і вийшли подивитися на нього, а вода там із зеленкуватим відтінком.. прям як в рекламі на тропічних островах. Місцеві оповідають чутки про те  що вода там цілюща (із-за вмісту якихсь мінералів) і добре впливає на шкіру, також є чутки про те що туди якесь підприємство висимало багато пасти ГОІ і тому вода має таке забарвлення. Також я розглядав варіант, що ніхто не погодиться і я поїду один, тоді було б за гріх не заїхати до Костополя до бабусі та дідуся.
Десь в глибині душі розуміючи, що в більшості людей присутній стереотип типу "30 км. то дуже багато", а до Базальтового приблизно кілометрів 80, я відчував, що до кар'єра і назад за один день ніхто не погодиться їхати. Тому, кілька тижнів тероризував друзів усілякими вмовляннями здійснити подорож до Тараканівського форт-посту, де я вже хоч і бував (коли здійснювалася "Подорож замками України" у 2006 році, та у 2010 році були проїздом весною), але всеодно цкаво. Дорога туди теж не близька, але прийнятна.

Після деяких розмов та пропозицій різним потенційним бажаючим поїхати виникла ідея просто з'їздити в Олику, подивитися на колишню резиденцію Радзивилових та старий католицький костел. Вприципі теж непогано і я погодився, але після того я мав все-таки їхати по запланованому мною маршруту.
І ось настав день збору (точніше ранок), із усіх колишніх завзятих мандрівників під приводом "робота" та під страшним переляком від нещасних 39 км. "поморозилися" їхати усі крім мене.
Точного часу виїзду з Луцька не памятаю, так як збиралися на 7.00, а з усіма тормозами я думаю вийшло хвилин 30 відтягування від'їзду. Мною було вирішено взяти курс прямо на Янову Долину (Базальтове), і потім на Костопіль. Олику вирішив залишити на потім,.. може друзі колись надумають. До повороту на Олику доїхав досить швидко, о 8.30 вже був біля знаку "Олика - 9", попив води.

Від'їхавши трошки далі перед моїми очима постала мабуть найширша в світі вело-доріжка (люблю ремонти доріг на Волині). Ніколи б і не подумав що від дорожнього покриття настільки відчутна різниця в швидкості, 30 км/год без особливих зусиль. Та й взагалі по трасі з більш-менш нормальним покриттям на рівній дорозі реально тримати середню крейсерську швидкість 25 км/год. Скоро диво Волинських вело-доріжок закінчилося і я й не встиг схаменутися як вже був на межі Волині та Рівненщини.
Варто відзначити, хоч і не великий шматок, Рівненської траси,.. так, вони постаралися, їхалося теж гарно. Доїхав до Клеваня, повернув на Деражне і.. знову підйом, але він швидко закінчився порадувавши мене невеличким спуском. Дорогою до Деражного в основному ліс, і дорога досить прийнятної для велосипедистів якості, місцями навіть відмінної, тому їхати виходить досить зручно та з вітерцем.

О 10:00 глянув на вело-комп'ютер та приємно здивувався, подолано рівно 60 км. О 10.08 в'їхав в Деражне, проїхав до перехрестя, повернув праворуч, але перепитав чи у правильному я напрямку, .. у правильному.

Дорога не складна, потрібно тільки притримуватися асфальтованої дороги та звертати увагу на вказівники, зблудити там немає де. Дорогою до Злазного я хотів знайти колишні польські доти, котрі колись боронили кордони, але як я потім взнав, я помилився, доти зовсім не в тих краях. У злазному або біля церкви, або вкінці села, теж необхіно повернути праворуч, та через мить я вже був у Івановій Долині.

В суботу в Базальтовому, як і в кожному селі усі люди або на роботі, або на городі, якщо не те і не інше, значить пасуть корів. Під'їхав до кар'єра де досі добувають базальт, побачив сам процес, котрий супроводжується голосними криками і т.п. та трошки пофотографував.

Все, черга затопленого базальтового кар'єра №3, і чому мене туди так тягне. Переїхав через дорогу покинув велосипед і.. так, ось він. Вода віддавала смарагдовим відтінком, навколо не було ні душі,.. так і захотілося покупатися.

Знайшов доріжку котра вела вниз, значть там десь знайду підступ до води. Спускаючись знайшов непогане пісце для обіду, та й вирішив перекусити, поплавати там не вдалося, бо багато великого каміння котре робить спуск до води небезпечнм. Але навпроти побачив гарний піщаний пляж, котрий так і манив до себе.

Пообідавши зрозумів, що почався приплив "туристів", люди почали прибувати для здійснення ритуалу охолодження тіла за допомогою води. Я продовжив символічне коло пошани цього рукотворного дива, пофотографував пляж, та не ризикнув лишати на березі (вгорі) велосипед і вирішив їхати на Костопіль. Якби раніше (до поїздки) я побачив фото інших кар'єрів, то обовязково затримався б, але я вирушив в дорогу, так як інші два кар'єри з першого погляду не варті уваги, але це не так.
В с. Іваничі перед якимсь перехрестям зупинився глянути чи у правичльному я напрямку, так як інших доріг ніби не мало бути. Поряд стояли якісь "вуйки" та продавщиця з магазину:
- Та кинь ти ту карту йди сюди ми зараз все тобі пояснимо! - крикнув один
хоч я вже впевнився у правильності напрямку я під'їхав
- Доброго дня - кажу я
- Доброго дня. А куди ти їдеш
- До Костополя
- Ааа то прямо ніде не звертай а в Корчів'ї на право
- Та там я вже знаю, я тільки тут подивився чи все добре
- То ти певно вже кілометрів 20 проїхав?
я посміхнувся, глянув на спідометр і кажу: "95"
здивування на їх обличчях не описати словами
- А то ти звідки їдеш? - майже в один голос запитали мене той вуйко та дівчина
- З Луцька
- З Луцька?!! - і знову таке здивування що мені аж почало здаватися що це щось неможливе
я їм старався пояснити що в дійсності то не важко, подякував та поїхав.

У славне місто Костопіль із тилу я в'їхав вже о 13:59 та о 14.07 зайшов до-дому і дуже всіх здивував своєю появою з ровером.

Від'їзд планував через день, так-як треба було погостювати на дачі.

Виїхав у понеділок зранку, бизько 5:40. Повітря зранку прохолодне і свіже, дорога вільна і автомобілів майже немає, тому їхати було досить приємно. Базальтове я пролетів не озираючись і дорогою до Клеваня зрозумів що їду набагато швидше ніж в протилежному напрямку, .. мабуть більше спусків. Виїхавши в Клевані на трасу я із свіжого лісового повітря знову потрапив на загазовані дороги та шалений рух авто. На Волині я вже був о 8:38, і подумав що надто швидко я приїхав, після чого вирішив поїхати і до Олики, оглянути костел, для будівництва якого використовувався базальт з Іванової Долини та знайти резиденцію Радзивилових. І вже о 8:50 я їхав по "вібромасажеру" до Олики.

Якщо чесно то сама Олика не варта вже такої особливої уваги, так як там із любої старовинної споруди (маю на увазі резиденцію Радзивилових) при совєтах робили псих-лікарню, і це зараз так і лишилося. Єдине із-за чого туди дійсно варто поїхати з Луцька то це краєм ока побачити католицький костел, котрий наша держава і не думає ремонтувати, надзвичайно гарного виконання, скульптури святих Петра й Павла, Войцеха та Станіслава, та залишки напису на латині "DEVS DE TVIS DONIS TIBI OFFETIMVS" котрий за логікою повинен би означати "Бог відкриває дари свої для тебе" чи щось типу "Бог відкрив для тебе двері", латини я не вчив, але і за допомогою інтернету нічого внятного не знайшов. Якщо ще попасти всередину костелу то я думаю можна досить приємно здивуватися, але цього разу я не шукав такої можливості.

Замок Радзивилових, на території якого зараз психлікарня, теж вартий уваги, але так.. разово.
Після оглядин Олики від'їхав до Луцька та був вже дома о 12.30
Наступного разу треба знайти печери, котрі знаходяться в районі Берестовця. В них кажуть ще можна знайти колишні малюнки наших предків.