Взагалі, давно я мріяв про такий відпочинок в горах. Чорногорою на той час ще ніколи не ходив, хотілося власними очима побачити, що ж там далі є... за Піп-Іваном в сторону Говерли.
Історично так склалося, що у похід мусив йти сам, тому було ще цікавіше. Цікаво чи зможу сам посилити такий шмат дроги... І чи не здичавію дорогою :)
Добре обміркувавши все, визначився із маршрутом подорожі та датою виїзду, приблизно прикинув вагу рюкзака (думав кг. 20 ну 25 максимум) і почав по-малу збиратися. Єдиний недолік, то те що до самотніх походів я не готовий, і казанок в мене на 4-6 осіб і намет на 3-4.
| Речі | То, що буду їсти | Не дуже потрібне |
| - Рюкзак - Мапа, компас - Прапор ) - Намет - Каремат - Спальник - Дві пари взуття - Шкарпетки на зміну - Три футболки - Кофтинка - Легкі спортивні штані - Легка куртка - Тепла куртка (лижна) - Теплі штані (лижні) - Дощовик - Казанок, кружка, тарілка, ложка, ніж - Примус - Ліхтарик - Петарди (про всяк випадок, відлякати якусь тварину) - Сірники, Спирт сухий - Скотч - Туалетний папір - Пакети на сміття - Мотузка - Паспорт - Гроші | - 0,6 - 0.7 кг. крупи - 1.0 -1.5 кг. консерв - 1-2 цибулини - 1-2 булки хліба - 0.5 кг. згущеного молока - 450 - 600 гр. печива і цукерок - курага, родзинки - пачка чаю - цукор - сіль - "тормозок" з собою на дорогу | - Фотоапарат, відеокамера, штатив - Зарядний пристрій від сонця - КПК (gps навігатор) |
Маршрут планувався через Піп-Ііван зі сходженням на Говрлу і Петрос, та мав виглядати так:
c. Шибени – Високогірне лісництво КНПП – пол. Веснярка - оз.Марічейка – г. Піп Іван (2026м) – г. Дземброня (1887м) – г. Менчул (1999м) – г. Бребенескул (2036м) – оз. Бребенескул – г. Ребра (2001м) – г. Шпиці (1863м) – оз. Несамовите – г. Туркул (1933м) – г. Данціж (1848м) – г. Пожижевська (1822м) – г. Брескул (1911м) – г. Говерла (2061м) – пол. Скопеска – г. Петрос (2020 м) – с. Кваси (або с. Козьмещик, або Ясіня).
Думав на сам похід витратити 5-6 днів, так як не збирався бігати по хребту, а хотів ще пофотографувати, і тим більше походити біля г. Шпиці. При збиранні рюкзака виявиося, що кілограми дуже швидко набираються і набувають диких значень... а ще потрібо фототехніку взяти, а потім ще й воду з собою нести.
Все, ніби зібраний, ... треба поважити рюкзак для цікавості... мдя ... блін 31 кг. .. жах. Але одягнувши його на плечі зрозумів, що з ним не тільки можна йти, а ще й бігти (правда не довго).
День перший 02.09.2010
По плану виїхав о 18.20 з Луцька до Франківська. Дорогою взнав, що цей поїзд у наступний понеділок-вівторок в ходу не буде, бо йтимуть ремонтні роботи. Я прикинув, що всеодно буду повертатися не раніше середи, значить в графік свій я вкладаюся.День другий 03.09.2010
Приїхав до Івано-Франківська о 02.26, "поснідав" як завжди "гарячим собакою" і кавою, які цілодобово можна придбати в місцевій привокзальній крамничці. І до 04.00 плентався довкола автостанції, доки її не відчинили.
Відразу подумав де б то залишити цього рюкзака... касир підказала, що можна залишити у неї, підйшовши з іншої сторони побачив напис "зберігання багажу - 2 грн.", тільки я не зрозумів то за годину чи за день..? Залишив свій багаж і пішов.
Трішки прогулявся Верховиною, знайшов стареньку церкву, можливо не така гарна як нова, але теж непогано виглядає.
Пообідав о 11.00 в місцевому кафе, чи чомусь подібному. Памятаю, колись тут були проїздом з друзями, коли здійснювали свій вело-похід 2 роки тому. Майже нічого не змінилося, крім цін, обід з картоплею, курячою відбивною, жменькою якогось цікавого салатику і чаєм обійшовся всього лиш 20 грн.
Повернувся, зайшов за рюкзаком, запитую:
- Скільки з мене буде?
- Та ніскільки, .. ту годинку. (хоча рюкзак там десь 2.5 години точно пробув)
- Дякую Вам, ну хоч символічно (протягую їй 5 грн.)
- Я ж сказала, що не потрібно.
- Ще раз дякую (і я пішов)
Добра касир попалася, таких Людей мало :)
Фоторозклад руху транспорту з верховини станом на 03.09.10 та вартість проїзду.
Поки чекав транспорт, почув розповіді туристів, які спустилися, про сніг на Попі-Івані і по хребту, кажуть холодно, необхідний теплий одяг, дехто спускався із-за того, що не був готовий до снігів. Відразу майнула думка, "а я ж просто інтуітивно взяв навіть рукавиці і теплу куртку". Дочекався ПАЗіка на Шибене, який зібрав з автостанції майже всіх місцевих і туристів. Зайшовши побачив веселу, національно-свідому компанію туристів з франківщини і одного одинака, котрий спустився з гір і їхав до свого знайомого в гості, щоб "завтра" піднятися з ним в гори. Дорогою наш транспорт все більше забиввся людьми, але, на диво, бажаючих їхати було не багато, давалася в знаки пора року. Вже ближче до Шибеного ПАЗік довантажили школярі, а згодом якийсь вуйко вивіз "вагон" пива і втиснув все в цей "гумовий" транспорт, притиснувши школярів, які ще не встигли вийти, до вікон автобуса.
Близько 14.10 нарешті приїхали. Не встиг вийти відразу побачив прикордонника, котрий від незнайомих йому туристів чекав документів.
Прикордонник підійшов до мене і запитав:
-Ви теж з цією групою? (вказав на веселих франківчан)
- Ні я сам по собі.
- Самі (здивовано)
- Так
- Підійдете з поспортом до вишки (вказав на будку біля шлагбауму)
Після кількох хвилин я запакувався і вирушив до оз. Марічейка, де за планом мав ночувати. Наздогнав веселих туристів з франківщини, котрі теж йшли в ту сторону, але зупинилися щоб поснідати, чи то пообідати, побажав смачного і пішов далі.
Початок підйому давався не легко, давалася в знаки вага рюкзака, знову мимо волі згадав як ми тут з друзями видиралися з велосипедами, йшов я приблизно з тією ж швидкістю. Потім відчув, точніше не відчув правої руки, ... вона на стільки оніміла, що я не міг її нормально підняти, а взяти води попити, або ще щось то взагалі не реально, прийшлося ставати на відпочинок. Взагалі із-за оніміння рук приходилося зупинятися більше ніж від того що ноги болять чи задишки. Пройшов приблизно третю частину дороги, побачив столик і лави, вирішив тут трішки зняти відео для кліпу. Поки тут був зустрів групу поляків, які спускалися із Попа-Івана. З ними був наш провідник, котрий спускаючись дуже здивовано казав:
- Ну й сьогодні дивний день. Бачив трьох диваків, які на ніч дивлячись пішли в сніги, потім бачив одного дивака котрий бігав по Попі-Івані з радіо (рацією) і щось ловив, кажучи що він на роботі. А тут спускаюся і бачу ще одного дивака зі штативом. Доброго дня!
- Доброго дня ) (я якраз розкладав штатив)
Під час розмови з ним взнав, що снігу на горі по литки, а як ще мені фото показали, то взагалі стало ще цікавіше, відразу й подумав, аби до завтра не розтанув...
Відзняв невеличке відео згорнувся, і мене наздогнали друзі франківчани, частково познайомилися, і поки вони чекали двох своїх я вирушив далі. Дорогою, недалеко до полонини Веснярки вони мене обігнали, коли я вкотрий раз зупинився перепочити, вже і від задишки і від оніміння рук. На полонині поповнив запас води, перепочив і вирушив до лісу, зосталося ще зовсім небагато.
Біля оз. Марічейка, мене вже чекала весела тур. група, яка запропонувала мені біля них розташуватися, .. разом веселіше всетаки. Василь показав мені джерело, яке знаходиться біля Марічейки ліворуч вище, вода з нього дуже м'яка і смачна, вода ж з потічків трохи віддає водоростями, хоча на смак теж приємна. Що, що, а знахідка для мене корисна, я наприклад не знав, дякую йому ще раз:).
Вечеря вдалася на славу, мене пригостили гречаною зупою і кількома десятками грам домашньої оковитої, настояної на різних частинах рослин і дерев.
Спалося досить холодно, вночі просинався кілька разів (приблизно раз на годину), вже о третій думав, що сніг на дворі випав, до 06.00 зігрівся і ще годинку поспав.
День третій 04.09.2010
Сніданок з макарон і домашнього тушкованого м'яса теж видався досить смачним та ситним, своїх друзів встиг лише пригостити канапками з якимсь паштетом, котрі ми поз'їдали доки варилися макарони.
Підйом до Попа-Івана видавався все важчим і важчим, знову німіли руки, осбливо права,... та що ж це таке.. блін .. вже вкотре зупиняюся щоб руки відійшли, вже вкотре регулюю рюкзак під себе, і всеодно руки німіють.. Вже крім того, що рук не відчуваю якогось лиха починають боліти пальці рук, .. ні то не діло... треба знову зупинятися.
У верхах, як і казали вчорашні туристи, почалися сніги, ближче до Чорної гори снігу все більшало і більшало, часом були місця де мені вдавалося вступити в сніг по коліна.
Якось доліз до Поп-Івана,.. нарешті, .. бачу своїх друзів, махають мені руками... і довго ж вони мене чекали. Підійшов ближче, до самої обсерваторії, мене запитали чи я ще не передумав йти по хребту, бо вони будуть спускатися через вухатий камінь до Дземброні, до снігів вони не готові. Я відповів що не передумав (махаючи головою, бо говорити нормльно ще не міг), ми попрощачлися (онімілою рукою, я навіть не відчув торкнувся я руки Василя і Ігоря чи ні) і вони пішли.
Впринципі мені було над чим подумати, було дуже хмарно і холодно, дороги нормально не видно, була навіть думка наздогнати їх і їхати потім до-дому. Але хіба я для того стільки їхав сюди? А як же гірські озера яких я і краєм ока не бачив. Ні, відпочину і йду далі, там нижче, можливо буде нормально видно дорогу.
Трішки відпочивши, і зв'язавшись із рідними, я пішов далі. Трішки відійшов від Чорної гори і наткнувся на гарний краєвид, десь там далі виднілася якась гора, вся у снігах і різкими спусками, я б сказав урвищами. Тоді я ще не знав, що то була гора Гутин Томнатик, а під ним те озеро біля якого я мав сьогодні ночувати - Бребенескул. Поки милувався краєвидом взагалі забув за камеру, а як вже дістав щоб зробити фото, то цей краєвид затягнуло хмарами.
Дорогою я ще часто зупинявся для зйомки відео і врешті решт забув про час. Як виявилося скоро сяде сонце, а я ще не дійшов до озера, все треба швидше йти... Згодм я потрапив у хмару, крім того за снігом я загубив стежку. але ніби йду у правильному напрямку. Дістав КПК ввімкнув "ЖПС", напрямок правильний, вимкнув. Йшов доки не сіло сонце і мене не накрило густою хмарою. Врешті я зрозумів, що сьогодні до озера мені не дійти і розклав намет саме там де йшов, на схилі. Там ще була якась виямка, в якій я і спав, щоб не скотитися.
Води шукати не було можливим, але на допомогу прийшов сніг, якого навколо намету було вдосталь, натопив собі води, попив нарешті, бо вода моя ще до того як я в хмару попав закінчилася. Наварив рису, смачно поїв, ще раз попив і спати. Перед сном поставив сушитися моє мокре взуття. Доречі туалетний папір справляється не тільки зі своїм прямим призначенням, а ще й доволі добре сушить взуття, але треба його рулон на пару взуття, і то як мінімум. Устілки запхав під штані на ноги (доречі непогано висохли). Вночі майже не спав, то раз на пів годни просинався від поривів вітру з сильним дощем, то від того, що зводило м'язи ніг, мабуть із-за незручного положення тіла. Всю ніч тільки й думав про те щоб мій намет витримав той дощ і щоб не прийшлося мені спати в калюжі чи йти вночі хто зна куди. Подумував повертатися до-дому, якщо й далі буде така погода, якщо-що то якось дійду завтра до Заросляка і потім поїду до Луцька, щось геть не подобаються мені ці погодні умови, не готовий я бути мокрим і холодним вночі...
День четвертий 05.09.2010
О 06.02 прокинувся, спати більше не хотів, не в таких умовах, висунув голову на двір,.. о так! хмари нема, поки не налізли ще, треба йти, поїм вже десь біля Несамовитого, там і намет просушу, і спальника який частково намок, бо цілу ніч я ним притулявся до стінки намету. Виліз із намету... блін!.. трішки не дійшов, ось воно озеро, Бребенескул, а я й не знав, що майже біля нього ночую :), відразу так радісно стало.
Поки зібрався... 07.10, все, йду, з'їв трохи кураги і пішов. Дійшовши до вказівника "Карпатський біосферний заповідник" зрозумів що треба вийти до верхньої тропи, бо ця йде до самого озера. Глянув до верху, а там краса, скелі, каміння,.. тільки б не звалитися. Добрався, верхня тропа спускалася найкраз до цього місця, можна далі йти. Але ні, так гарно, всі хмари знизу, треба пофотографувти.
Йду вище. майже доліз до верху, і тут... ступив на камінь вкритий мохом і плюс мокра від снігу підошва... все... проковзнувся, руки як на зло засунув під шлейки рюкзака, щоб було легше йти, не встигну вийняти. І за ту одну мить, яку я падав, встиг багато про що подумати. Своєю усією вагою і вагою рюкзака лечу я обличчям прямо в іншу каменюку і думаю: "Тут і залишу свої зуби" . Але в ту мить сильно вдаряюся лівим коліном у камінь на якому проковзнувся і вага рюкзака хилить мене праворуч повз скелю і я гарно пірнув у сніг з мохом, ... фух пронесло, разом і вмився, кажуть корисно зранку :). Спробував піднятися, коліно ніби працює, все можна йти далі, але обережніше...
Піднявся ще кілька метрів до гори і..... моєму щастю в ту мить не було меж, ... ТАК!!! Тому й варто було це все витерпіти, і все що по-переду також, ці краєвиди вся ця краса, цього не тільки словами, цього і фото не передасть, це потрібно бачити на власні очі!
Зробив кілька фото і пішов далі до оз. Несамовитого. Згодом вся ця краса, що була хмарами знизу, піднялася догори і заважала мені не тільки милуватися краєвидами, а й слідкувати за дорогою.
Згодом дійшов до оз. Несамовитого, побачив кілька туристів внизу, і знову хмари, затягнуло і нічого не видно. Ні, так далі не можна, і зі сторони Закарпаття якісь дуже грізні хмарки сунуть, мабуть прийдеться йти сьогодні аж до Заросляка, бо і не просушуся я номально, і не пофотографую, тільки день втрачу, все вирішив, продовжую рухатися, без обіду. Роблю ще кілька фото озера доки ще більша хмара не найшла і догори.
Піднявся вище, почав крапати маленький дощик. Який згодом посилився, а потім настільки різко посилився, що я й не встиг отямитися як вже повністю змок, а у взутті в мене було 2 озера, а я ще й до Брескула не дійшов... Якби знав, то пішов би через Несамовите на Заросляк, але вже вибір зроблено, йду далі.
До Говерли ледь доповз, поки піднімався то повернув двох наївних хлопців які цим маршрутом хотіли спуститися до Заросляка, воно то й можливо було б, але якби вони самі знали куди йдуть, я наприклад пропустив ту стежку і тому мусив піднятися на Говерлу. Я порадив їм повернутися і спуститися тією ж тропою, що вони підіймалися. Видімість була майже нульова і дуже холодний вітер з дощем, а вони в легких куртках і футболках, носи червоні і самі вже труяться...
На горі побачив дивних туристів, які стояли навколо тризуба взявшись за руки і щось собі там наспівували, чи то молилися... Поки я прикидував де ж то та тропа до Заросляка праворуч піднялася ще одна група. Я запитав звідки вони піднялися вони показують в ту сторону і кажуть, що із Заросляка. Ну от і добре, я почав спуск. Доки добрався до спорт-бази то ніг вже не відчував, було таке відчуття що там в чоботах замість ніг якась каша з кістками на яких я ще досі стою. Вийшов з лісу, йду до спортивної бази, і тут якийсь дід гукнув:
-Ти до бази?
-Так
-Там є ще місця
-О, то добре, а по чому?
- 80 гривень
- Нічого собі, а дешевше нема?
І той дід пішов. Що що а на ночівлю на спортбазі я взагалі не розраховував, ну брав я заначку, але не 80 а трошки менше, і ще плюс прийдеться їхати автобусом до Луцька, а то дорожче ніж поїздом. Треба подивитися, що в мене залишилося з фінансів. Лишилося в мене 150 гривень, приблизно мало вистачити, але якраз в обріз. Дід повернувся, і питає, що я надумав, каже що є місце за 50. Я погодився, і ми пішли до бази.
Дорогою він розпитав мене де я був, здивувався що я сам, казав що то небезпечно, особливо коли якась травма отримується.
Місце за 50 звісно майже без умов, але з тим прийомом що мені організував той дід мені дуже сподобалося. Крім гарячого душу він мені приносив 2 чайники чаю і забрав посушити всі мої мокрі речі і взуття, за що я йому досі дуже вдячний.
Нашвидку поїв, прийняв душ дійшов до кімнати, то вже була 18.35, непогано я сьогодні йшов. Ліг на ліжко, вкрився, відчув як сильно забилося серце почало трусити і я відключився, прокинувся вже від того що мене розбудив дід який приніс мені чай. Я пригостив його печивом, напився чаю і заснув.
День п'ятий 06.09.2010
Прокинувся вже о 6.35, зібрав рюкзак, якраз підійшов дід, приніс мої речі, сухі, тільки куртка до кінця не просохла, але всередині суха, і то якраз те що треба. Попрощалися, подякував і рушив далі, до-дому. Дорогою зустрів авто з рятівниками, зупинилися запитали чи я не поляк, відповів, що ні. Як виявился вони виїздили на пошук якогось поляка що десь заблукав.Вже на повороті на Ворохту зупинився, побачив двох вуйків котрі гриби продавали. Сів за столик щоб перевдягнутися, доки перевдягався пропустив свого пижика. Розговорився з одним вуйком, котрий запропонував мене підвезти до Ворохти. Він теж казав що самому небезпечно ходити, каже що і ведмеді і вепри водяться. Казав що цього року один його знайомий за грибами пішов то просидів 5 годин на дереві, каже все заніміло доки мисливці його знайшли і забили того дикого кабана. І ведмедя бачили близько від людей, вказав на ближні хати. Підвіз він мене до Ворохти, не взявши з мене грошей і побажав щасливої дороги.
В Івано-Франківську зрозумів, чутки про поїзд, то були зовсім не чутки, запитав на автостанції коли найближчий автобус до Луцька, мені відповіли, що завтра. От халепа. Запропонували взяти квиток до Рівного, автобус там якраз о 23.00 буде. Поки знову сходив на залізничний вокзал і взнав що є квитки тільки до Дубно, то автобус до Рівного поїхав. Прийшлося їхати до Дубно. Там мене зустіли рідні :), що б я без них робив...
Доки чекав поїзд, вирішив традиційно провести час у Франику :)
Немає коментарів:
Дописати коментар