Гуцульські Альпи. Мандрівне літо 2013

Незадовго до виїзду на відпочинок в Болгарію я запланував похід в один з найчарівніших куточків Карпат – Гуцульські Альпи. Ця прекрасна територія Українських Карпат так довго манила мене, що здавалося далі терпіти та відкладати цей похід я не міг. Так і зробив, зібрав своїх друзів, які відчайдушно погоджувалися на будь-які умови та варіанти. За нитку маршруту було прийнято с.Шибени – г.Роге – пол. Регеска – г.Регеска – г.Стіг – г.Корбул – г.Щаул – г.Міка-Маре – г.Межипотоки – г. Головачин – г. Піп Іван Мармароський – пол. Лисича – р. Білий – с. Ділове. Похід мною планувався більше не як похід, а як відпочинок та фото-екскурсія, для чого я навіть набрав море батарейок та пристроїв. І так як я думав, що ми не встигнемо за один день дібратися з Луцька до Шибен то на похід з дорогою виділив аж цілих 9 днів.

Луцьк – Шибени. День перший

Не встиг я відійти від довгої дороги до України, як через кілька годин вже з рюкзаками ми з Русланом мандрували автобусом до Львова, де зустрілися з Вовкою та рушили на Франик. Потім хотіли, як завжди, на Верховину  і чекати автобус до Шибен. Але, нажаль, а може і на щастя, нам попався неадекватний водій в коричневому недобитому «Мерседесі Спринтері», який репенився, що як ми всі його задовбали (мав на увазі туристів) і, навіть, з доплатою не хотів нас везти. Тому ми знайшли інший автобус до Косова де дивом зловили автобус в саме Шебене. Хоча потім той злюка до нас підходив і казав, що він нас повезе, але нехай їздить сам, мабуть так вигідніше :)

Одним словом: «Якщо щастить, то щастить завжди». Тоді ніхто й подумати не міг яким виявиться цей похід і який «злий» жарт зіграє наше везіння.

Приїхали в Шибени вже ввечері, швидко зареєструвалися та пішли вище стежкою до місця ночівлі. Влаштували табір, знайшли воду та поїли, після чого вирішили гарно зняти втому з пивом та болгарською ракією про що наступного ранку вже майже шкодували.

Шибени – Міка-Маре. День другий

Гарно хлопці виспались та помалу пів на десяту вийшли на маршрут. Не встигли пройти і 20-ти хвилин як наша вдача знову нам посміхнулася. Десь позаду чувся гул мотора місцевого всюдихода УАЗа, водій зупинився та запропонував нас підкинути на гору. Дорогою стало ясно, що людина дуже хоче похмелитися після вчорашнього свята, але нажаль він так і не знайшов собі компанії ні з нами ні з прикордонниками, яких він теж підібрав біля верхнього КПП. Дякуємо дуже цій добрій людині, надіюся йому вдалося позбутися своєї проблеми того дня.

Висадили нас через годину вже на хребті на розвилці тим самим ми випередили свій графік руху ще на 1 день. Запитали де можна взяти води ми рушили в напрямку до г. Стіг. Через 300 м. потрібно було зійти нижче, щоб набрати води, ми так і зробили і затрималися ще на годинку. 

Так як ми попали в Гуцульські Альпи в засушливий період то мусили думати про наявність води під час ходу та бажано і під час ночівлі, тому старалися усіма можливими способами дізнатися про наявність води на маршруті. В цьому нам допомагали місцеві аборигени та туристи яких ми на диво зустрічали аж занадто багато.

Зараз йшлося дуже легко в порівнянні з тим що було 2 години тому (то ж не вгору йти). Дорогою ми фотографувалися на фоні карпатської краси, дерлися на скелі, їли чорниці та за 2,5 години дороги пішки вже почали мріяти про кемпінг.

Але наперекір усім бажанням рухалися далі неодноразово порушуючи правила та заходили в гості до румунів.

І так за 20 хвилин ми дібралися до г. Юческу-Маре

Ще за годину дійшли до витоку Білої Тиси а ще, судячи по знаках, за 5 хв. ми дісталися до г. Шауль. От і довіряй після цього туристичним орієнтирам.

Приблизно ще за одну годину, може й менше ми дісталися до місця з водою, яка витікала з-під скелі й розтікалася по всій дорозі утворюючи великі калюжі і після того знову зникала десь у траві. На скільки можу судити це є постійне джерело. Вода дуже хороша, холодна, чиста і свіжа, але набирати її потрібно обережно, щоб не підняти мул з дна. Приблизне місце розташування цього джерела на дорозі навпроти г. Кам’яна (по карті), але якщо довіряти туристичним позначкам то це десь на підніжжі г. Міка-Маре. Тому точних координат нажаль надати не можу, хоча більше схиляюся до першого варіанту.

За цей день ми проїхали приблизно 10 км., та пройшли ще біля 12 км., тим самим випередивши свій графік руху ще на 1 день.

Міка-Маре – Піп-Іван. День третій

Зранку всі гарно відпочили та з прекрасним настроєм після сніданку і ягідного десерту вже були готові до продовження походу. Хоча й було в запасі вже аж 3 зекономлених дні хлопці вирішили не розслаблятися. Перше що ми зробили цього дня це зійшли нарешті з дороги і в прямому сенсі видерлися на нормальну гірську тропу. Де могли сповна насолодитися гірськими краєвидами невимовної краси. Знаходиться це місце приблизно навпроти Поп-Івана Чорногірського. Трішки пройшовши побачили щось схоже на сніг під якоюсь горою, можливо це був ПІМ зі своїми відомими серпневими снігами. Але тоді ще майнула думка що так блищать скелі Гуцульських Альп. 

За 3 год. ходу і насолоди (не тільки краєвидами, а ще й брусницею і т.п.) ми дісталися до г. Нєнєська.

Та не поспішаючи ще за годину дісталися до Повороту на КПП де можна взяти води та переночувати.

Ми спустилися, але за ночівлю навіть ще і не думали, хоча повністю могли собі дозволити таке задоволення. Сходили по воду, годину відпочили та повернулися на маршрут. Зустріли пару вело-туристів які з шаленою швидкістю спускалися із нашого затяжного підйому, а ми ще тільки-но почали туди йти.

Ще за одну годину ми були на повороті біля лежачого знаку «Карпатський біосферний заповідник» та зустріли там групу туристів, які повідомили що якщо звернемо в поворот то дістанемося гарної полонини з водою, але вона трішки нижче. Але ж ми хлопці биті і не захотіли зараз ставати на ночівлю, тим більше завтра прийдеться підніматися, хоча знову ж таки ми повністю могли це собі дозволити.

Приблизно за дві години ми дісталися підніжжя гори Піп-Іван Мармарошський, тим самим закінчивши нарешті цей день з невеличкою кількістю мозолів та побитими 15 км.

Знайшли недалеко воду та встановили табір. За цей день мене особисто вразила кількість людей на «дикому», як я собі думав, маршруті. Крім ягідників, лісників і прикордонників, було ну просто море туристів, при чому різних вікових категорій. Бачили як старших людей у віці близько 60-ти років так і дітей віком 7-9 років. Людей на Мармаросах здавалося було більше ніж в неділю на Хрещатику (ну крім особливих випадків типу Народного віче), а все виявляється із-за спрощення отримання дозволу про яке я не знав.

ПІМ – Костилівка - Рахів. День четвертий

Прокинулися усі як завжди. Мені не дуже спалося і я ще встиг зняти схід сонця, якщо це так можна назвати. Тоді я шкодував, що не встав серед ночі щоб піднятися вгору ще до сходу сонця... Але напружений, як для мене, минулий день дав про себе знати і я помалу готувався до наступного дня нашого походу.

Ми вже знали, що сьогодні в другій половині дня впаде дощ і прийняли рішення за можливості йти до самого Ділового, або ж, якщо буде важко десь перед ним заночуємо. Під час сніданку до нас під’їхав єгер зі своїм сином та запитав чи ми не бачили ягідників, потім запитав чи в нас є дозвіл на перебування в заповіднику (видно хотів збити грошей), я сказав що дозвіл маємо від прикордонників. Лісник ще деякий час помнявся, подивився чи немає ягідників і поїхав. Ми ж попили чаю набрали із собою води та рушили в дорогу.

Саме сьогодні йти було дуже цікаво і легко на душі, так саме такі походи я люблю, коли сходиш вгору все вище і вище до мети, до вершини... Особливо коли навколо така краса. Особисто я ще не бачив подібної до Гуцульських Альп природи, гірське каміння виблискувало на сонці як діаманти, і так впродовж всього шляху. Ці дивовижні скарби Карпат не залишать байдужим нікого хто до них дістався і знайшов хоч мить для того щоб ними насолодитися. Яке це прекрасне відчуття, бути там серед гір дивитися на ті місця звідки щойно прийшов поступово віддаляючись від них та втрачаючи з поля зору. До речі дорогою вгору вирішив зафіксувати місце де є вода перед підйомом на ПІМ.

Піднімаючись ми знову бачили багатьох туристів, а також ягідників, відпочивали у двох країнах відразу і так помалу дійшли до снігів.

Так, саме так, це дійсно сніг! Мабуть це саме його ми здалека бачили третього дня походу. І він не розтане вже до наступного снігу. Це є ще одне диво Мармаросів, бо в Карпатах сніг в серпні це дуже велика рідкість, а тут навіть в таке спекотне літо можна знайти крижану прохолоду. І вже за 8 хвилин після снігу ми фотографувалися на вершині ПІМ біля обеліску. Відпочили, поспілкувалися з багатьма туристами та рушили до закінчення нашого маршруту.

Спускатися було не легко, чесно, на мою думку краще ще стільки ж підніматися аніж робити такий затяжний спуск. Дуже втомлюються коліна, особливо якщо ви без звички відразу починаєте рвати стандартні туристичні дистанції.

Спустилися ми з вершини і щось з початку пішли не тією стежкою, коли зрозуміли що йдемо ми не зовсім туди то, як завжди, вирішили не вертатися і просто йти в потрібному напрямку. Тим більше вже зібралися хмари і починався легенький дощик.

І тут нас перестріли єгеря, і все-таки збили з нас трішки грошей. Правда запропонували нам переночувати на горищі їх будиночка, але ми все ж вирішили спускатися до Ділового. Єгеря ж запропонували йти до Костилівки, так як дорога коротша та й добиратися до Рахова ближче. Тому маршрут наш змінився і ми попрямували вказаною ними дорогою. Той злий жарт, який зіграло з нами наше везіння це саме те, що ми взяли дуже швидкий темп і замість того щоб насолодитися гірською красою мусили бігти і похабцем вбирати крихти тієї енергетики.

Ми вже зовсім зайшли в густий ліс, але орієнтиром була широка гірська піщана «дорога». Тепер спуск був монотонним, каміння яке вдень так виблискувало на сонці тепер прийняло вигляд металічних брил. Усе мокре каміння дійсно було схожим на залізо і прийняло дивний вигляд. Як змінювалася погода так з нею і природа Мармарошу.

Через деякий час дійшли до якогось невеличкого водоспаду, а згодом і до Костилівки. Яке вже було велике бажання  просто сісти в автобус і їхати куди-небудь. Але ще потрібно було трішки походити і по самій Костилівці, та невдовзі ми вже перейшли річку та знайшли автобусну зупинку.

За цей день ми подолали приблизно 23 км. і на далі нас чекали вже не піші походи, а поїздки різними видами транспорту. Дочекалися автобуса, доїхали до Рахова змінили квитки перевдягнулися і до Івано-Франківська.

Івано-Франківськ – Львів – Рівне - Косопіль. День п’ятий

Так як квитків саме до Львова не було ми придбали їх до Франика звідки автобусом доїхали до Львова. У Львові наші шляхи розійшлися. Руслан вирішив їхати відразу додому, а ми з Вовою поїхали на залізничний вокзал, взяли квитки до Рівного та виділили собі трішки часу для міста Лева.

На вечір ми вже ділилися своїми феєричними враженнями від походу та мрійливо згадували останні 5 днів. Єдине про що жалкую так це те що потрібно було сходити з маршруту і любуватися природою та нікуди не поспішати..., але ж можна і ще не раз туди піти)

Усі фотографії з походу

Мапа східних Карпат - закачати оригінал