Нарешті настав довгожданий липень та очікуваний похід чорногорою ставав все ближчим та реальнішим. Трішки більше ніж пів року мені не давали спокою та турбували мою душу ті карпатські краєвиди та відчуття від сходжень, котрі минулої осені я здійснив наодинці у соло-поході Чорногорою, і ось воно... Крім усіх зривів та змін планів нічого особливого в самому маршруті не змінювалося і так як і раніше планувалося провести в горах мінімум тиждень. Коли ж довгоочікуваний момент походу став ближчим, то виявилося, що людей, готових йти, не так вже й багато, тільки я, Мирослава і Сашко. Взагалі мене вразила сміливість та рішучість дівчини, котра ні разу не була в горах. Піти у похід вперше і відразу на тиждень, мабуть це щось неймовірне, те чого я точно вже ніколи не відчую.
