Хоч і не зовсім в тему мого богу, але я не можу не написати про події, які творять історію. Ще місяць чи два тому я не вірив, що подібне може повторитися так рано, я не вірив, що менше ніж за 20 років люди зрозуміють, що лише вони можуть робити зміни, лише ми, народ України, є носієм влади. Я помилявся, і я ніколи ще не був таким радим, що я помилився.
Після усіх подій, що трапилися, обман українців, повне розкриття гнилої суті президENDа, влади, особливо після "кровавої йолки", ця зграя на чолі з яником і дійсно "не знали що в Україні є стільки українців". Люди вийшли і показали, що "Ми є" і з нами потрібно рахуватися і, навіть, їх безглузді провокації викликають лише сміх і, водночас, сум...
Не хочу вихвалятися поїздкою, бо не бачу в тому якогось навіть не дуже великого вчинку, чи події. Просто я і кожен з нас в той день зробив те, що і повинен був. А дійсно героями є і залишаються зараз ті люди хто щодня і щоночі протестує на майдані в Києві.
За 2 дні до народного віче Богдан запропонував поїхати до Києва і ми придбали квитки на потяг. За декілька годин до виїзду виявилося, що мій тато і сам не проти поїхати, та ще й автомобілем. Ну звісно ж квитки здали і я запропонував ще Олегу та Юрі долучитися до нашої поїздки.
Виїхали з Луцька близько 4-ї години ранку і було якесь відчуття що сьогодні буде дійсно багато людей. Особливої впевненості надавали автомобілі які їхали по київській трасі в напрямку столиці з патріотичними прапорцями. Незважаючи на важку, слизьку дорогу приїхали ми зарання, близько 11-ї. Занесли мішечок цукру до КМДА та провели там для себе невеличку екскурсію.
Атмосфера вражає позитивною енергетикою, вражає гарна організація майдану. Склалося враження що тут вже організувалася своя влада зі своєю позицією. Охорона на входах як біля барикад, так і біля входу в адмінбудівлі тільки контролює людей та надає поради (наприклад по якій стороні рухатися, якщо є великий потік народу), ніяких перешкод для руху людей чи скажімо швидкої допомоги я не побачив. Люди все йшли і йшли до майдану.
Вирішили пройтися до Верховної Ради і здивувалися що і рада і тим більше КМУ заблоковані і автобусами і беркутом і внутрішніми військами. Повернулися на майдан і здивуванню нашому не було меж, пройшло близько години а на майдані людей... просто не порахувати, і вони все прибували далі.
На сцені виступали різні культурні діячі, письменники, поети священники ну і звісно ж політики. Всі разом співали гімн і вигукували свої протести. Після того як політики виговорили все, що на душі наболіло, було оголошено план дій, одним із пунктів було мирне блокування КМУ. Найбільше сподобалася репліка "... але не всі відразу. Нас забагато. Рухаємося невеликими групами по 50 - 30 ... тисяч чоловік".
Усі рушили. Все було злагоджено спочатку пройшли організовані сотні, щоб забезпечити кордон із живого ланцюга між міліцією і мітингувальниками, потім їхали "буси" які організовано вели за собою колону.
Біля КМУ на прихід такої кількості людей точно не очікували. Ми з Богданом відразу побігли знімати в парк і натрапили на "мітинг ригів" (так ми казали між собою). В основному псевдо-мітинг був оточений міцним кордоном зі шитів міліції і беркуту, але хто хотів прогулятися то йшов в парк. Бідні люди ходили там без діла, чомусь ховалися від камери та просили не знімати.
Дехто з особливо гарним вихованням і відповідним менталітетом кидався в нас сміттям. Деякі люди взагалі не знали що тут діється. Один чоловік на запитання своїх колег "Ти куда?" відповів що туди, на майдан сказали йти, і пішов на майдан.
Доки ми ходили і порівнювали атмосферу шансона з атмосферою майдану нас непомітно замкнуло коло організоване бійцями міліції. Певно неочікувана хвиля народу з євромайдану викликала панічний страх в декого з ригів. З оточення нас випустили.
Далі ми стали свідками початку побудови урядового кварталу, тут ставили перший намет. Революція гідності розширювала свої кордони, і так багато ще хотілося побачити і прийняти участь в подіях, але час пролетів непомітно і не вірилося, що вже потрібно виїжджати.
Не зважаючи на те що з майдану на пікет КМУ пішла велика маса людей, на майдані їх і не дуже поменшало. Усі перебували в русі, хто тільки йшов на майдан, хто йшов до мітингу на Інституцькій.
Покидав Київ з важким серцем. Було відчуття що ти тут потрібен, не треба їхати, і я думаю таке відчуття мав кожен, і не дарма... Шкода що влада, замість визнання власних помилок хоче тупо розігнати людей і зам'яти якось там для себе ту ситуацію. Що ж, ми не зламні, і якщо навіть я не зможу жити щодня на майдані, я буду приїздити туди і вже не на декілька годин, а на кілька днів.
Немає коментарів:
Дописати коментар